Стихи и биография О. Лапского (на укр. яз.), есть фото.
Остап Лапський
Народився 7 липня 1926 року в селі Гуцьки біля Кобрина. Після війни оселився у Варшаві. Про себе писав: «Лапський за професією учитель! Він же поет, літературознавець, мовознавець, перекладач, публіцист. Учителював у початковій, середній і вищих школах. Найдовше 24 роки був україністом у Варшавському університет. Вчився власного слова насамперед від батьків-селян Василя й Дарії у рідному середовищі 18 років. 15 років був русистом Вроцлавського університету. Працював у Лінгвістичній редакції Польського Радіо, звідки його за приналежність до «Солідарності» звільнили».
В 2007 році отримав Національну премію імені Тараса Шевченка.
Помер 20 жовтня 2012 року в Варшаві.
Публікуємо вірші зі збірки «Всупереч», що вийшла в Луцьку наприкінці 2013 року за редакцією члена нашого Товариства Степана Давидюка.
***
Утіштесь, тату,
втіштесь, мамо,
син у вас не з бідних:
пише рідною!
Всупереч
Надумав поліщук
негайно відродитися:
морока світу?!
Без угаву згадую
себе минулого:
набридло не собою бути?!
Духом з лона Слова
вийду на Вкраїну:
перепонам всупереч?!
а Леся Українка на це:
я дивую, чому в тобі не
відродився Брут аж до кінця?
Мамо
Відзеркаленням моїм:
є українська пісня?!
В ній берізку:
схилену я бачу?!
Від цієї драми:
забриніли сльози?!
Дякую за радість:
щедрий Боженьку!
Мене
Полонить мислі хід,
і неба край:
де почалась моя дорога?!
Почувань різноманіття,
смуток за покинутим кутком:
плекання неповернення додому?!
Вже писав по це,
про це ж:
писатимуть колись?!
Постійної осілості
хотіла мати:
оселилася у слові?!
Від цієї драми:
забриніли сльози?!
Дякую за радість:
щедрий Боженьку!
Сталось
Вірою знеможений
став і стою при головній:
при зоряній дорозі?!
Чумаки такою
їхали по сіль:
долаючи небесні гони?!
Сталось те,
чого й хотілося:
стоятиму дороги духом?!
Батьки
Це ті, що є
до кого відізватися,
хоч: їх нема?!
Журчать вони
чимдалі дужчим:
джерелом натхнення:?!
Недаремно де-не-де
говорять досі:
неня, неньо?!
Не хочу
Прилягти й заснути
потягло: у час
духовної утоми?!
Це й вчинив
посеред дня;
заплющив очі?!
А до сну
ще геть:
не хочу ночі?!
Вже
Об камінь вічний
спотикнувшися не раз
в своїй дорозі,
придивлявся пильно,
щоб знічев’я:
не цілком упасти?!
Зовсім падлий
вже не спам’ятає,
що упав: що спотикався?!
60
Жнива завершено, заходить сонце,
жнець окинув оком спорожніле поле
і перехрестив: останню копу?!
Під такою у далекім липні
я родивсь,
щоб: не мовчати?!
Вдумуватися в події
оповідками вечірньої години
блудного учила й досі:
мати научає?!
Моє Полісся
Безмір пам’яті
про чар твій:
в польській пісні?!
Не шумлять гаї,
іду і не милуюся:
чого так сумно?!
Вдома на городі
по тичині квасолина
в’ється: безнадійно?!
Подумав
І не мученик я,
ще і не відступник,
доказом: записаний папір?!
Користуюся мірою
вір (г)різних: явно
сумішшю грішу?!
Гурман з Полісся,
звик: до соусу із губ?!
невже….за око око,
а за зуб?!
Ні, не?!
З мрій сміятись,
вже як проростуть:
не стануть мертв’яками?!
З мрії виросла надія,
вітер з півночі
не нажене: морозу?!
Хухаю у руки,
сміх нервозний:
ні, не омертвіємо?!
Уподібнення
Поволеньки стаю
собі професором:
проводжу семінар?!
Тлумаченням збираюся
поглибити суть:
дару божого?!
Немає сумніву
я сам на себе:
щораз краще схожий?!
Надійливо
Тебе не звергла
сатана, і: є надія,
вже не звергне?!
Напади на Бога
передвічні, як і Сотворитель:
то спалахують, то меркнуть?!
Люди,
вийду в чисте поле,
гляну-подивлюся
в небо-небеса:
безбожником не стану?!
Теорія
Прикидаюся у побуті,
в поезіях прикинутися
сила не моя, моя незмога: га?!
У віршах обрій ширший,
тяжчий хрест:
не стерплять фальші?!
У кінці початок
розвою: і в мене
дальший, післясмертний буде?!
Чи не
Метушні життєвої хвилинність
збурила моє єство:
втік сон з повік?!
Змістовні ночі й дні
пожадливо нанизую
на: нить хвилини?!
Ненаситний життєлюбе,
і незчуєшся, як станеш
первісністю: глиною?!